- Що Ви читали останнім часом?

- Остання книжка, яку я прочитала і яка справила на мене величезне враження, це «Ґотланд» Маріуша Щиґеля. Неймовірно цікаві історії про Чехію часів комунізму. Після неї я вперше спитала у власного батька, як йому жилося у совєцькому Івано-Франківську. Відповідь була така ж, як і в більшості героїв Щиґеля: жилося так, аби пережити. Читала також детективи іншого поляка – Марека Краєвського. Самі детективи, як на мене, часом штучнуваті і не зовсім логічні, але українською виглядають дуже гарно. Врешті українською не так багато всього є, вибирати не доводиться. На разі інтенсивно вивчаю німецьку мову і перша книжка, яку наважилася взяти в руки – «Дитячі історії» Петера Бікселя, швейцарця, сучасника Макса Фріша. Про нього в Україні знають хіба що німецькі філологи, а шкода. Одна з історій починається так: «Я більше нічого не хочу знати, - сказав чоловік, який нічого більше знати не хотів». Простота і мудрість – це те, що мені подобається в літературі найбільше.

З відчуття ностальгії нещодавно взялася перечитувати вірші Юрія Андруховича, з Інтернету, все підряд, і вкотре переконалася, який це великий поет. В його мові можна жити. Якась вирвана цитата «дозволь мені кружляти над тобою» зараз безперервно крутиться мені в голові.  

- Що плануєте прочитати?

- Купила нову книжку Ольги Токарчук «Веди свій плуг понад кістками мертвих» (відразу чомусь згадується «Я прийшов, щоб плюнути на ваші могили» Бориса Віана J). Чекає свого часу. Хоча цій письменниці я довіряю, так само як довіряю німкені Юдит Герман. Сподіваюся, останню книжку Герман «Еліс» теж незабаром перекладуть українською. Томисько «Ботакє» Тараса Прохаська гріє душу. Більшість з вміщеного там я читала, але дещо опубліковане вперше. Зважаючи на те, що Прохасько пише мало і рідко, кожне його нове речення для мене свято. Також мушу заповнити прогалину в освіті і прочитати «Марш Радецького» Йозифа Рота. 

- Які книги можете порадити іншим?

- Бачите, книжок на світі так багато, що кожен сам, без моєї допомоги, знайде, що йому читати. Тому радити не буду. Можу тільки сказати, що з написаного люблю, а інші хай думають. Я люблю майже все Боргеса, «Гонитву» Кортасара, щоденники Кафки і Камю, люблю «Коханку французького лейтенанта» Джона Фаулза, «Дорогою на Бабадаґ» Анджея Стасюка, люблю давню українську літературу і історичні тексти Наталі Яковенко, люблю Лесю Українку і Ліну Костенко, люблю Монтеня і книжки буддійських лам про те, як треба жити. Ще не можу не згадати книжки про зниклі індіанські племена з фотографіями кінця 19-го століття.